Повернутись до новин
16 листопада, 2020
Перші чотири місяці існування Мінстратегпрому: реформи на паузі
Минуло вже майже чотири місяці, відколи в Україні з’явилося нове Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Можна підбивати перші підсумки. Нове відомство створювали для того, щоб, зокрема, ефективніше управляти оборонною промисловістю. Втім, схоже, що наразі реформи у промисловості дуже сильно сповільнилися, і подекуди і призупинилися. І схоже, дедалі гостріше постає питання, чи цей рух не веде нас назад, до пострадянських методів управління оборонкою?
Що нам відомо про Мінстратегпром?
Сьогодні Мінстратегпром - головний орган влади, який формує та реалізує державну військово-промислову політику. Міністерство опікується трьома галузями промисловості: оборонно-промисловий комплексом, літакобудівною та космічною галузями. Функції Міністерства регулюються Положенням про Мінстратегпром. Ще влітку, коли ідею створити окреме міністерство стратегічної промисловості лише почали обговорювати, НАКО проаналізував проект цього Положення і виокремив певні ризики, більшість з яких, схоже, стають реальністю. Зокрема, Міністерство закріпили за собою надмірні повноваження щодо управління оборонно-промисловим комплексом. Наявний потенційний конфлікт інтересів: Мінстратегпром і формує державне оборонне замовлення, і одночасно визначає пріоритетні напрямки наукових та технологічних розробок на майбутнє. Це - очевидний ризик зловживань. 
Положення про Міністерство не зобов'язує продовжувати реформу управління згідно до Керівних принципів ОЕСР з корпоративного врядування, тому корпоратизація “Укроборонпрому”, яку підтримує профільний Комітет ВРУ та міжнародні партнери України, може опинитися під загрозою. Також Міністерство має широкі повноваження з управління державними підприємствами сфери ОПК. Наприклад, відомство має значний контроль над компаніями, тобто може призначати та звільняти менеджмент підприємств. Це створює загрозу надмірної влади щодо управління підприємствами без додаткових запобіжників від можливих зловживань.  Інше слабке місце самої ідеї про нове міністерство - це час. Ми попереджали: для того, щоб відомство стало повністю спроможним виконувати свої функції, знадобиться чимало часу, а це може суттєво сповільнити процеси реформ, які вкрай потрібні зараз оборонці. Схоже, що саме це ми і бачимо зараз. 
Станом на жовтень у новоствореного міністерства досі немає свого приміщення, бюджету і навіть укомплектованого штату. Точно відомо, що у відомстві працює близько 6 людей: це міністр, декілька заступників і секретар. Міністерство розпочало прийом співробітників до штату лише наприкінці жовтня.  До цього у відомстві працювало чимало волонтерів, про це повідомив сам віце-прем’єр-міністр. Про кадрові призначення та організаційні зміни суспільство дізнається виключно з розпоряджень Кабінету Міністрів України  України та повідомлень у ЗМІ. Нібито, вже також затвердили структуру міністерства та штатного розпису, проте жодного відповідного наказу нам знайти не вдалося. 
При цьому опублікувати оголошення про вакансії немає де: у Мінстратегпрому відсутній власний веб-сайт чи сторінка у Фейсбук. Якщо хтось захоче запропонувати свою кандидатуру для роботи у відомстві, зробити це буде непросто: жодного контактного імейлу відомства у публічному просторі немає. Для прикладу, сайт Міністерства цифрової трансформації з’явився через місяць після створення відомства. 
Пауза в реформах: чому це небезпечно? 
Все вищеперераховане вже зараз створює проблеми для оборонного-промислового комплексу. Заступниця міністра економіки Світлана  Панаіотіді вже повідомила про ризик зриву державного оборонного замовлення. Мінекономіки не може передати справи по ДОЗу Мінстратегпрому, тому що в новоствереному міністерстві досі немає режимно-секретного відділу. МЕРТ буде продовжувати опікуватися ДОЗом, доки всі відповідальні працівники Мінстратегпрому не отримають належного допуску. Втім вона попереджає, що якщо створення режимно-секретного відділу затягнеться ще після нового року, то виконання програм ДОЗ може зупинитися. 
Попри очевидний брак людського ресурсу і спроможностей у Міністратегпромі хочуть підпорядкувати собі заводи “Антонов” та ще 5 авіазаводів. У цьому випадку йдеться про заводи з багатомільйонними оборотами і персоналом у багато тисяч людей, відтак постає питання, чи новостворене міністерство в змозі контролювати такі підприємства. Суттєво сповільнилась або призупинилась робота над низкою критично важливих документів для української “оборонки”. Це, зокрема, законопроект №3822 про реформу ОПК, який необхідний для реформи державного концерну “Укроборонпром”, проект Стратегії розвитку ОПК і нормативно-правові акти для імплементації Закону “Про оборонні закупівлі”. Законопроект 3822, Стратегія і безпосередньо Закон про закупівлі розроблялися профільним комітетом ВРУ з питань нацбезпеки і оборони, Мінекономіки, ДК “Укроборонпром” за підтримки міжнародних партнерів України та незалежних громадських організацій, зокрема, НАКО. Законопроєкт №3822 потрібен для того, щоб розпочати процес корпоратизації Укроборонпрому. Він передбачає нову систему корпоративного управління на підприємствах відповідно до міжнародних стандартів. Зокрема, йдеться про створення наглядових рад та призначення незалежних генеральних директорів. Така трансформація відображає більш західно-орієнтований підхід і найкращі світові практики управління державними підприємствами.   
Влітку, ще до створення нового Міністерства, депутати профільного комітету Верховної Ради зареєстрували цей документ. Тепер доля цього законопроекту у руках Мінстратегпрому, відповідно і рух реформи “Укроборонпрому”. Вже під егідою Мінстратегпрому нова робоча група почала доопрацювати проект закону №3822. Публічно, Олег Уруський запевняє, що підтримує корпоратизацію “Укроборонпрому”. Втім офіційної позиції щодо того, якою реформу бачать у Міністерстві, досі публічно не оприлюднили, щоб можна було її проаналізувати і порівняти з вже напрацьованою концепцією. І наразі є значний ризик того, що у процесі доопрацювання законопроекту цей документ може суттєво змінити свій вектор від про-західного до про-радянського підходу. 
На жаль, моніторити законодавчий процес ретельніше ми не можемо: жодну незалежну громадську організацію до участі у робочій групі не запросили. Попри те, що НАКО був залучений до розробки базового законопроекту при профільному Комітеті ВРУ.  За планом авторів законопроекту, він мав бути проголосований ще у вересні. Втім наразі, схоже, реформа відкладається на невизначений час.  
Нової Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу теж наразі немає. Раніше Мінекономіки як попередній орган виконавчої влади, відповідальний за формування даного документу, підготував власну версію. Втім у Мінстратегпромі вирішили її  доопрацьовати. Тепер і державні, і приватні виробники озброєння мають знову чекати завершення бюрократичних процедур.  Викликає занепокоєння той факт, що досі не почалася робота щодо підготовки нормативно-правових актів для імплементації Закону “Про оборонні закупівлі”. Вони мали б бути ухвалені вже до 15 лютого 2021, втім за нашою інформацією, такий дедлайн вже зараз є нереалістичним, і необхідно планувати нові строки. Відповідно, імплементація Закону про оборонні закупівлі суттєво затягується. 
Більше прозорості, маленької і великої Євроатлантичні прагнення України логічно передбачають, що уряд і державні процеси мають ставати більш прозорими, підзвітними та відкритими до діалогу з громадянським суспільством. Це стосується, зокрема, і сектору безпеки та оборони. Прикладів ефективної співпраці між владою та експертним середовищем було чимало протягом останніх півтора року. Так, закон про оборонні закупівлі вперше в історії України розроблявся відкрито і прозоро, за участі всіх ключових стейкхолдерів, і зрештою напрацьований документ зробив нас на крок ближчими до стандартів оборонних закупівель у країнах НАТО і ЄС. 
Відтак, хотілося б, щоб і Мінстратегпром був відкритішим до співпраці з громадянським суспільством. Зокрема, було б логічно і правильно долучити до робочих груп, які наразі займаються доопрацюванням законопроектів і стратегічних документів, долучили експертні громадські організації, які ефективно працювали над ними раніше. Нині ці групи - майже закриті для громадськості і потрапити туди дуже складно. Наприклад,  наші запити долучити експертів НАКО до роботи цих груп залишилися без відповіді. Цей випадок - символічний, подібна ситуація - і у наших партнерів по громадянському суспільству. Питання прозорості залишається гострим.
Авторки:
Емілія Дєнєжна, менеджерка з комунікацій;
Вікторія Вишнівська, контентна асистентка