Повернутись до новин
2 жовтня, 2018
У пошуку правди і справедливості: промова учасника бойових дій Ігора Стадницького
Слава Україні! Я - Ігор Стадницький, учасник бойових дій. Воював у складі 24 механізованої бригади 2 батальйону зенітно-артилерійського взводу на посаді старшого механіка та водія. Військове звання старший солдат. 
У 2014-му році захищав український кордон у населених пунктах Антрацит, Амвросіївка, Зеленопілля, Бирюкове, Довжанське, на нульовій точці у секторі D. Після цього потрапив у Ізваринський котел. Під час котла витягнув 10 побратимів і зберіг техніку і "зенітку". Після повернення додому лікувався: проходив реабілітацію у військовому шпиталі. Туди приїжджали посадовці, депутати і навіть артисти і казали, що якщо зіткнуся із проблемами, то можу звертатися по допомогу. Як військовозобов’язаний, якого призвали на військову службу під час мобілізації, за законом я належу до військовослужбовців. Як військовослужбовець, який брав участь у антитерористичній операції, відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», маю статус учасника бойових дій. Як учасник бойових дій, згідно зі статтею 12 вищезазначеного Закону, маю право на пільги, зокрема, на першочергове забезпечення житловою площею. Зараз я говорю не лише від свого імені, але і від імені багатьох моїх побратимів. Чимало з них, як і я, наразі безуспішно чекають на житло, гарантоване їм державою. Я проживаю разом зі своєю сім’єю, сім’єю мого брата та батьками у двокімнатній квартирі із житловою площею 30 квадратних метрів. З нами проживають четверо дітей. Сподіваючись отримати те, що мені гарантує держава, ще під час лікування у 2014-му я встав на першочергове отримання житла для учасників АТО і отримав номер у черзі 19. Відтоді пройшло чотири роки, а моє місце у черзі не змінилилося. Хоча протягом того часу у Львові вже звели два будинки, де люди отримали чи отримують квартири. Підозріла ситуація і з будівництвом іншого будинку на 53 квартири у Львові, на вулиці Підголоско. Землю для цього будинку виділяли спеціально з розрахунком, що там отримають квартири учасники бойових дій. Коли квартири розподілили, 41 з них виділили сім’ям загиблим та інвалідам, але 12 – нікому не дали. Коли я намагався з’ясувати хоч щось про ці ніким не отримані квартири у львівського голови Андрія Садового, він мені сказав, що це для тих, хто бере участь у кооперативі. Тобто для тих, хто може заплатити частину житла. При цьому наголосив, цитую що «безкоштовного житла не буде». Паралельно я намагався отримати пай землі. Як учасник бойових дій, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», я маю першочергове право на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Втім і у міській раді Львова, і в облдержадміністрації мені відповіди, що землі для АТОшників  - немає. Намагаючись отримати те, що держава гарантувала мені як військовослужбовцю і учаснику бойових дій, я звертався до міської ради Львова, до депутатів Верховної Ради, до міського голови Львова, до Голови Львівської обласної ради, до Голови Верховної Ради. Президент України особисто обіцяв мені, що у моїй ситуації розберуться. Попри обіцянки допомогти, мій номер у черзі лишився незмінний – дев’ятнадцять. Прошу звернути увагу, що черга не рухається не лише для мене, але і для моїх побратимів. Я прагну справедливості і чесності, для своєї сім’ї і сімей інших учасників бойоих дій, моїх друзів, побратимів, які власною кров’ю виборювали своє право на отримання житла. Дякую. Ігор Стадницький Довідково. Цю промову Ігор Стадницький виголосив під час виступу на прес-конференції 2 жовтня 2018-го, де Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони презентував дослідження корупційних ризиків та неефективності у системі забезпечення військовослужбовців житлом. Переглянути прес-конференцію і, зокрема, виступ Ігора Стадницького можна тут.