- Чи можете підтвердити чи спростувати твердження, що жінки самі не хочуть їхати в миротворчі місії, мовляв, не хочуть надовго покидати дітей і дім? Які ще "відмовки" говорили вам чи вашим колежанкам, чому не можна поїхати до місії?
- Я знаю приклади і жінок, і чоловіків, які пройшли курси військового спостерігача ООН, відмовлялися йти далі. Чи тому, що розуміли в процесі навчання, що це не те, чого вони очікували, і реальність виявляється дещо іншою - і за умовами проживання, і харчування, і поставлені завдання; чи то через сімейні обставини. Але вони є як у чоловіків, так і у жінок. Я особисто знаю і тих, і інших.
Щодо того, чи чула я відмовки про те, що я не можу бути направлена у складі національного персоналу, тому що я жінка. По-перше, у мене немає дітей, може, через це я їх не чула. Я більше чула, що не можу бути направленою вперше у зону проведення антитерористичної операції, ще у 2015-му році. Коли я тільки закінчила університет і прийшла проходити службу до бригади, і я виявила бажання бути призначеною у складі сил і засобів. І тоді я чула деякі фрази (це було не від командира, а від інших посадовців бригади) типу "принеси нам спочатку дозвіл своїх батьків, а потім ми розглянемо це питання". Зрозуміло, що дозвіл батьків ніхто не брав і мої батьки дізналися, що я була в районі АТО тільки тоді, коли я звідти повернулася.
Тому коли мене запитують, що робити, щоб процент жінок у складі національного персоналу і контингенту зріс, перше, що треба робити – це ділитися особистим досвідом тим людям, які вже брали участь раніше. Це надзвичайно добре впливає на твоє бажання і рішення, і змінює твоє уявлення кардинально.
- Запитаю вас як юристку - з точки зору законодавства, чи є ще якісь юридичні бар’єри для того, щоб жінка вибудовувала свою військову кар’єру нарівні з чоловіком?
- Якщо ми говоримо про службу в складі національного персоналу, то ніяких обмежень немає, вимоги однакові для чоловіка і жінки. Якщо ми говоримо про проходження служби у ЗСУ в цілому, то є певні обмеження для проходження служби на певних військових посадах. Майже всі вони були скасовані у 2016 році, проте деякі ще закриті для жінок. Але норми мають значення, тільки якщо вони реалізуються на практиці. Тож якщо ми подивимося на реалізацію цих норм на практиці, цей процент обмежених посад мізерний. Наприклад, жінкам заборонено проходити службу на підводних човнах. Скільки у ЗСУ підводних човнів?
- Нуль.
- Тому юридично - це обмеження, але реально це ніяк не впливає на можливість жінки бути призначеною. Щодо миротворчих місій скасування цих заборон на посади реально мало значення, я поясню чому. Якщо у нас є національний контингент, наприклад 18 окремий вертолітний загін у складі MONUSCO. Для того, щоб жінка-військовослужбовиця була відібрана на посаду в складі сил контингенту, вона має відповідати цій посаді за своєю військово-обліковою спеціальністю. Якщо ти зв’язківець, то ти їдеш зв’язківцем у складі національного контингенту, якщо ти юрист – ти їдеш юристом. І якщо ця посада заборонена в Україні, наприклад, ну не може жінка бути штурманом, то очевидно, що вона не може бути ним і у складі національного контингенту. Тому це було єдине реальне юридичне обмеження, яке впливало на можливість участі жінок у складі національних контингентів.
- Я бачу, що у вас немає лаку на нігтях, ви не нафарбовані і навіть немає кульчиків. Це такі вимоги під час перебування у складі місії? Зараз відбуваються дискусії про те, що певні вимоги до зовнішнього вигляду чоловіків є, а для жінок вони розмиті і ніде не прописані. Це породжує певне відчуття несправедливості у військовому колективі, коли ми кажемо про рівність обох статей. Чи мають бути прописані ці обмеження, на вашу думку?
- Це дуже хороше питання, на яке гостро реагують самі жінки, які проходять службу в ЗСУ. Я думаю, що тут є два компоненти. Перше – це власне бажання і ставлення жінки до того. На мою думку, червоний манікюр (хоча я дуже його люблю) і військова форма – це речі, які не дуже пасують одне одному, так само як і яскравий макіяж. В Україні поки що немає обмежень і не встановлено якихось правил макіяжу, манікюру та інших речей для жінок. Але у збройних силах інших держав такі обмеження є. Я люблю наводити приклад Ізраїлю, тому що це держава з історією війни і бойових дій, яка є потужною в плані впровадження ґенденого компоненту і політики у своїх Збройних силах. Там прописано до таких дрібниць, що я була вражена, коли читала. У них прописані навіть кольори, якими можуть бути покриті нігті не тільки жінок, а й чоловіків. Вони не вживають слово "жінки", це слово "person" або "military personal" – абсолютно ґендерно нейтральне значення. І як результат цього – ці вимоги поширюються на всіх. Тобто якщо чоловік хоче пофарбувати собі нігті в беж – це okay (англ. нормально).
Якихось особливих вимог по зовнішньому вигляду тут, в місії MONUSCO, не виставляють. Тому що це multinational society (англ. багатонаціональна спільнота), це збройні сили різних держав, де у кожного є свої правила поведінки, в тому числі і зовнішнього вигляду. Проте я не бачила жодної жінки, яка би з манікюром яскравого кольору у військовій формі перебувала би на території бази ООН. Для того, щоб усе прояснити: вдень ми на військовій службі, у військовій формі, на території бази, не маємо манікюру і макіяжу. Однак, якщо це якийсь national day (англ. національне свято) якоїсь з держав, і це свято – це все застосовується. Жіноча складова – як часто мені люблять казати – не втрачається, вона просто проявляється у потрібний час і в потрібному місці.
- У контексті дискусій про покращення становища жінки у Збройних силах, очевидно, варто говорити про лідерство і про видимість. На вашу думку, як покращити ці дві компоненти?
- Бути зразком для когось – це покладати на себе додаткову відповідальність. Якщо ти маєш якийсь недолік, то ти сам його переживаєш, зі своїми рідними, близькими, з тими, з ким ти вважаєш за потрібне ділитися, і йдеш далі. Якщо ти лідер чи зразок для когось і в тебе є фейл (англ. fail - "невдача"), ти відчуваєш відповідальність не тільки за свій фейл, а й за всіх тих людей, які йдуть за тобою. Перед тим як ставати лідером, треба розуміти, наскільки ти морально готовий робити такі речі, думати про інших людей, переживаючи такі невдачі. Тому це питання до сильних особистостей – як жінок, так і чоловіків.
Для того, щоб підвищувати бажання жінок бути видимими, я думаю, варто просто ділитися успішними історіями. Якщо жінка, сидячи вдома, або під час служби чи прогулянки, побачить інтерв’ю з кимось іншим, надихнеться цим прикладом і потім сама задумається про себе, "слухайте, я ж теж один-два-три-чотири-п’ять, я зробила і те, і це, я була краща в цьому, і перша в тому, то, може, я також не гірша і варто розповісти про себе, може, моїм прикладом також хтось надихнеться". Я думаю, що це ключовий момент для того, щоб виникало бажання бути видимим. І чим більше таких прикладів ми будемо бачити, тим більше бажання буде з’являтися у інших людей розповісти свої історії і надихати когось.
У ЗСУ служать близько 32 тисяч жінок. Це один з найбільших показників у світі щодо співвідношення чоловіків та жінок в армії. Але ми маємо лише одну жінку-генерала, одну жінку, яка може стати бійчинею Сил спецоперацій і дві миротвориці у складі військового контингенту.
Підписавши резолюцію Радбезу ООН "Жінки, мир, безпека", Україна зобов'язалася підвищувати роль жінок у процесах миру й активніше залучати їх до миротворчих операцій. Численні дослідження ООН показали - чим вищий рівень залученості жінок до прийняття рішень у місіях, то більш ефективні такі місії у забезпеченні стійкого миру.
Ірина Сампан - ведуча "Східного Флангу"
Джерело: https://censor.net/ua/v3304471