Повернутись до новин
10 грудня, 2021
Ексклюзивне інтерв'ю з однією з українських миротвориць

З 1992 року Україна бере участь у миротворчих місіях ООН. Це може бути національний персонал, наприклад, військові спостерігачі, або ж національний контингент, як український 18 окремий вертолітний загін у ДР Конго. Проте лише дві жінки за всю історію Збройних сил України проходили службу у військовому контингенті ООН, ще декілька задіяні як військові спостерігачки або як персонал штабу.

Чому так мало українок беруть участь у миротворчих місіях? Чи складний відбір? Та чи важче жінці будувати військову кар’єру? Ми поспілкувалися з однією з українських миротвориць, яка нині проходить службу в складі національного персоналу України в місії ООН MONUSCO у ДР Конго майором Інною Заворотько.

Із 2016 року вона служить у Генеральному штабі ЗСУ. У 2016 року брала участь у складі сил і засобів операції Об’єднаних сил на Донбасі. У 2018 році успішно завершила Курс радниці з гендерних питань НАТО у Швеції. Із січня 2021 року проходить службу у складі національного персоналу України в Місії ООН на посаді офіцера штабу сил MONUSCO. ​​Брала участь в евакуації місцевого населення під час виверження вулкана Ньїрагонго, що знаходяться поблизу міста Гома у Конго. 
 

- Чи важко було пройти відбір, щоб потрапити до місії? Чому, на вашу думку, так мало жінок зі ЗСУ у складі миротворчих операцій?

- Від зародження ідеї або навіть після проходження курсу військового спостерігача ООН до реального потрапляння у місію потрібно, щоб пройшов певний час. У мене це було близько півтора року – і це вважається достатньо ефективно і швидко.

Я би не сказала, що участь жінок зараз є мінімальною або невеликою, тому що приїхавши в ДР Конго, нас було троє дівчат у складі національного персоналу з 11 осіб. Це надзвичайно великий процент. Це вперше була така ситуація у складі національного персоналу в MONUSCO. Я би сказала, що питання участі жінок стоїть більш гостро у складі національних контингентів. Попередня ротація 18-го окремого вертолітного загону була першою ротацією за всю історію України в складі місії в Конго, яка мала у своєму особовому складі одну жінку. 

- На бойовій посаді?

- Так, вона була зв’язківцем. Це була перша жінка, яка в принципі зі складу ЗС України була призначена до участі в національному контингенті в складі сил і засобів MONUSCO. У нинішній ротації таких жінок вже двоє, і обидві вони офіцерки. Як на мене, це чудова ілюстрація прогресу і результат впровадження ґендерної політики, яка наразі триває у ЗСУ. Звісно, що дві особи з 250-ти – це абсолютно недостатньо. Про це завжди говорять представники інших держав, які є в штабі місії. Наприклад, перевірки, які приїжджають в контингент, наголошують, що це абсолютно неприйнятний процент участі жінок в складі національного контингенту. І Україна не єдина держава, яка має національний контингент у складі MONUSCO. Ми маємо і уругвайців, і індусів, і їхній процент участі жінок набагато більший.

Якщо брати в історичному розрізі той шлях, який пройшли ЗСУ як незалежної держави і ЗС Канади чи США – це абсолютно різні терміни. Тому те, що Україна зробила за останні 7 років, починаючи з російської агресії у 2014-му році, це назвичайно великий шлях. Ті досягнення, які Україна має сьогодні, були згенеровані українським суспільством в середині, не нав’язані зверху міжнародними організаціями чи партнерами. Це була реальна необхідність оборони держави, незалежно від того, чоловік ти чи жінка, єдине бажання було – зберегти свою незалежність. Тому я думаю, саме за рахунок того, що впровадження ґендерної політики в Україні почалося з внутрішнього компоненту, ми маємо такі хороші результати. 

Матеріал вийшов в рамках програми "Східний фланг" - спільного проєкту Цензор.НЕТ та Незалежної антикорупційної комісії (НАКО)

- Чи можете підтвердити чи спростувати твердження, що жінки самі не хочуть їхати в миротворчі місії, мовляв, не хочуть надовго покидати дітей і дім? Які ще "відмовки" говорили вам чи вашим колежанкам, чому не можна поїхати до місії?

- Я знаю приклади і жінок, і чоловіків, які пройшли курси військового спостерігача ООН, відмовлялися йти далі. Чи тому, що розуміли в процесі навчання, що це не те, чого вони очікували, і реальність виявляється дещо іншою - і за умовами проживання, і харчування, і поставлені завдання; чи то через сімейні обставини. Але вони є як у чоловіків, так і у жінок. Я особисто знаю і тих, і інших. 

 

Щодо того, чи чула я відмовки про те, що я не можу бути направлена у складі національного персоналу, тому що я жінка. По-перше, у мене немає дітей, може, через це я їх не чула. Я більше чула, що не можу бути направленою вперше у зону проведення антитерористичної операції, ще у 2015-му році. Коли я тільки закінчила університет і прийшла проходити службу до бригади, і я виявила бажання бути призначеною у складі сил і засобів. І тоді я чула деякі фрази (це було не від командира, а від інших посадовців бригади) типу "принеси нам спочатку дозвіл своїх батьків, а потім ми розглянемо це питання". Зрозуміло, що дозвіл батьків ніхто не брав і мої батьки дізналися, що я була в районі АТО тільки тоді, коли я звідти повернулася.

Тому коли мене запитують, що робити, щоб процент жінок у складі національного персоналу і контингенту зріс, перше, що треба робити – це ділитися особистим досвідом тим людям, які вже брали участь раніше. Це надзвичайно добре впливає на твоє бажання і рішення, і змінює твоє уявлення кардинально.

- Запитаю вас як юристку - з точки зору законодавства, чи є ще якісь юридичні барєри для того, щоб жінка вибудовувала свою військову карєру нарівні з чоловіком?

- Якщо ми говоримо про службу в складі національного персоналу, то ніяких обмежень немає, вимоги однакові для чоловіка і жінки. Якщо ми говоримо про проходження служби у ЗСУ в цілому, то є певні обмеження для проходження служби на певних військових посадах. Майже всі вони були скасовані у 2016 році, проте деякі ще закриті для жінок. Але норми мають значення, тільки якщо вони реалізуються на практиці. Тож якщо ми подивимося на реалізацію цих норм на практиці, цей процент обмежених посад мізерний. Наприклад, жінкам заборонено проходити службу на підводних човнах. Скільки у ЗСУ підводних човнів?

- Нуль.

- Тому юридично - це обмеження, але реально це ніяк не впливає на можливість жінки бути призначеною. Щодо миротворчих місій скасування цих заборон на посади реально мало значення, я поясню чому. Якщо у нас є національний контингент, наприклад 18 окремий вертолітний загін у складі MONUSCO. Для того, щоб жінка-військовослужбовиця була відібрана на посаду в складі сил контингенту, вона має відповідати цій посаді за своєю військово-обліковою спеціальністю. Якщо ти зв’язківець, то ти їдеш зв’язківцем у складі національного контингенту, якщо ти юрист – ти їдеш юристом. І якщо ця посада заборонена в Україні, наприклад, ну не може жінка бути штурманом, то очевидно, що вона не може бути ним і у складі національного контингенту. Тому це було єдине реальне юридичне обмеження, яке впливало на можливість участі жінок у складі національних контингентів.

- Я бачу, що у вас немає лаку на нігтях, ви не нафарбовані і навіть немає кульчиків. Це такі вимоги під час перебування у складі місії? Зараз відбуваються дискусії про те, що певні вимоги до зовнішнього вигляду чоловіків є, а для жінок вони розмиті і ніде не прописані. Це породжує певне відчуття несправедливості у військовому колективі, коли ми кажемо про рівність обох статей. Чи мають бути прописані ці обмеження, на вашу думку?

- Це дуже хороше питання, на яке гостро реагують самі жінки, які проходять службу в ЗСУ. Я думаю, що тут є два компоненти. Перше – це власне бажання і ставлення жінки до того. На мою думку, червоний манікюр (хоча я дуже його люблю) і військова форма – це речі, які не дуже пасують одне одному, так само як і яскравий макіяж. В Україні поки що немає обмежень і не встановлено якихось правил макіяжу, манікюру та інших речей для жінок. Але у збройних силах інших держав такі обмеження є. Я люблю наводити приклад Ізраїлю, тому що це держава з історією війни і бойових дій, яка є потужною в плані впровадження ґенденого компоненту і політики у своїх Збройних силах. Там прописано до таких дрібниць, що я була вражена, коли читала. У них прописані навіть кольори, якими можуть бути покриті нігті не тільки жінок, а й чоловіків. Вони не вживають слово "жінки", це слово "person" або "military personal" – абсолютно ґендерно нейтральне значення. І як результат цього – ці вимоги поширюються на всіх. Тобто якщо чоловік хоче пофарбувати собі нігті в беж – це okay (англ. нормально).

Якихось особливих вимог по зовнішньому вигляду тут, в місії MONUSCO, не виставляють. Тому що це multinational society (англ. багатонаціональна спільнота), це збройні сили різних держав, де у кожного є свої правила поведінки, в тому числі і зовнішнього вигляду. Проте я не бачила жодної жінки, яка би з манікюром яскравого кольору у військовій формі перебувала би на території бази ООН. Для того, щоб усе прояснити: вдень ми на військовій службі, у військовій формі, на території бази, не маємо манікюру і макіяжу. Однак, якщо це якийсь national day (англ. національне свято) якоїсь з держав, і це свято – це все застосовується. Жіноча складова – як часто мені люблять казати – не втрачається, вона просто проявляється у потрібний час і в потрібному місці.

- У контексті дискусій про покращення становища жінки у Збройних силах, очевидно, варто говорити про лідерство і про видимість. На вашу думку, як покращити ці дві компоненти?

- Бути зразком для когось – це покладати на себе додаткову відповідальність. Якщо ти маєш якийсь недолік, то ти сам його переживаєш, зі своїми рідними, близькими, з тими, з ким ти вважаєш за потрібне ділитися, і йдеш далі. Якщо ти лідер чи зразок для когось і в тебе є фейл (англ. fail - "невдача"), ти відчуваєш відповідальність не тільки за свій фейл, а й за всіх тих людей, які йдуть за тобою. Перед тим як ставати лідером, треба розуміти, наскільки ти морально готовий робити такі речі, думати про інших людей, переживаючи такі невдачі. Тому це питання до сильних особистостей – як жінок, так і чоловіків.

Для того, щоб підвищувати бажання жінок бути видимими, я думаю, варто просто ділитися успішними історіями. Якщо жінка, сидячи вдома, або під час служби чи прогулянки, побачить інтерв’ю з кимось іншим, надихнеться цим прикладом і потім сама задумається про себе, "слухайте, я ж теж один-два-три-чотири-п’ять, я зробила і те, і це, я була краща в цьому, і перша в тому, то, може, я також не гірша і варто розповісти про себе, може, моїм прикладом також хтось надихнеться". Я думаю, що це ключовий момент для того, щоб виникало бажання бути видимим. І чим більше таких прикладів ми будемо бачити, тим більше бажання буде з’являтися у інших людей розповісти свої історії і надихати когось.

У ЗСУ служать близько 32 тисяч жінок. Це один з найбільших показників у світі щодо співвідношення чоловіків та жінок в армії. Але ми маємо лише одну жінку-генерала, одну жінку, яка може стати бійчинею Сил спецоперацій і дві миротвориці у складі військового контингенту.

Підписавши резолюцію Радбезу ООН "Жінки, мир, безпека", Україна зобов'язалася підвищувати роль жінок у процесах миру й активніше залучати їх до миротворчих операцій. Численні дослідження ООН показали - чим вищий рівень залученості жінок до прийняття рішень у місіях, то більш ефективні такі місії у забезпеченні стійкого миру.

Ірина Сампан - ведуча "Східного Флангу"

 Джерело: https://censor.net/ua/v3304471