Нещодавно Голова фракції Слуга Народу Давид Арахамія заявив, що українське суспільство не готове до того, щоб Міністерство оборони очолювала жінка. На його думку, якби це була б жінка, то “сказали б: “війна на дворі, а ви жінку ставите”. Нагадаємо, що одним із кандидатів на посаду міністра оборони була тоді ще депутатка Ірина Верещук.
Це твердження Арахамії викликало у суспільстві значний резонанс. Серед тих, хто розкритикував таку позицію, - депутати, правозахисники, медіа та громадські активісти.
Ми у НАКО переконані, що критеріями для відбору і призначення на керівні посади в Україні мають бути професіоналізм, досвід та незаплямована корупцією репутація, а не статева ознака.
А доки в Україні існує упередження щодо жінок в керівництві оборонних відомств, в країнах-членах НАТО жінки вже успішно займають такі посади. Приміром, у Франції з 2017 року Міністерство оборони очолює Флоранс Парлі, у якої є досвід роботи на керівних посадах у приватних компаніях. У Німеччині з 2019 року таким відомством керує Аннеґрет Крамп-Карренбауер, у якої є значний досвід у політиці. У Бельгії міністеркою оборони торік стала колишня радіоведуча і журналістка Людівін Дедондер. Є й інші приклади, коли на чолі оборонних відомств стоять саме жінки.
При цьому в Україні із початком війни кількість жінок у Збройних Силах постійно зростає. Сьогодні в українській армії працює 56 тис жінок, з яких 31 тис - це військовослужбовиці.
Оскільки 15% особового складу Збройних Сил України - це жінки, НАКО наполягає на тому, що потрібно не лише збільшувати представництво жінок в армії, але і доступ жінок до прийняття рішень. Зокрема, це передбачено резолюцією Ради Безпеки ООН “Жінки, мир, безпека”, підписантом якої є Україна.
НАКО закликає народних депутатів України та представників інших органів влади сприяти рівноправ’ю жінок і чоловіків в армії не лише на папері, а й на практиці.